У багатьох сім'ях дітям щодалі, то більше недостає батьківського спілкування. Часто татусі не помічають, як подорослішали їхні діти. І це дуже погано, час народження справжньої дружби між батьком і сином (дочкою) втрачено: сплинув час, коли батько міг увійти в життя своїх дітей як найближча, рідна людина, старший друг, наставник, взірець.
На жаль, виховання дітей стало здебільшого жіночою справою, і дається взнаки вже сьогодні — у негативному ставленні до батьківства, до батьківської посади, а отже, і до батьківського щастя.
Виховання дитини лише тоді може бути повноцінним, всебічним і природним, коли у ньому беруть участь і мама, і тато. Нашим дітям як повітря необхідне не просто спілкування з татами, а спільна з ними діяльність. їм потрібне чоловіче товариство. До 5 років хлопчик більше прив'язаний до матері. Але потім внутрішній імпульс чоловічої про грами розвитку виштовхує його з материнського гніздечка у батьківський світ.
Його відсутність або присутність значною мірою впливають на поведінку дитини.
Чоловічу програму в наших синів заклала природа, наше завдання — створити умови для її реалізації. Як не дивно, значну роль тут відіграв( пещення. Хлопчики не менш, ніж дівчатка, потребують батьківського пещення упродовж усього дитинства. Діти, які постійно відчували прояви любові та прихильності з боку батьків, мають більш розвинене почуття внутрішньої безпеки. Навіть за умови окремого проживання батьків дитина має постійно відчувати їхню увагу і піклування.
Існують найрізноманітніші типи батьківського ставлення до дитини. Наприклад, тато — «великий друг». Татусі — представники цього типу -вміють та із задоволенням спілкуються з дитиною — конструюють, грають у рухливі ігри тощо. Проте, зазвичай, на цьому «великий друг» зупиняється, впевнений у тому, що все належне він зробив. А відвідуваним школи, допомога у виконанні завдань, відвідування з дитиною педіатра, стоматолога — то вже не його справа. Усі ці неважливі, на його погляд, речі він залишає мамі. Такий друг для дитини — це чудово, але, з огляду на те, що в житті у нього буде багато друзів для ігор і розваг, залишається питання, хто ж у його житті буде татом?
Найбільш традиційним типом батьків є тип «голова сім'ї». Усі домашні справи його не цікавлять. Його цікавлять лише суто чоловічі справи. Ні не упевнений, що його присутність надає дитині відчуття безпеки. Крім того, він навчає її всього необхідного.
Трапляється й такий тип, як «винятковий тато». Це тато, який іноді краще за маму розуміється на традиційних обов'язках. Звичайно, такі таті ризикують стати ще однією мамою, тобто конкурентом, а не доповненням А якщо він займає матусине місце, хто ж тоді буде на татусевому?
А ще бувають «вічно юні чоловіки» і татусі, що заради сім'ї і дитини готові відмовитися від друзів, улюблених занять тощо. Крім того. Вони не можуть позбутися враження, що мама занадто багато часу приділяє дитині.
Проте, незважаючи на недоліки і переваги особливостей батьків різних і випадків, порівнюючи дітей, що зростали з батьками і без них, можна впевнено сказати, що наявність навіть некомпетентного неуважного батька насправді є дуже важливою. Відсутність батька негативно впливає на успішність навчання, самоповагу дітей, особливо хлопчиків. їм важче лається засвоєння чоловічих ролей і відповідного стилю поведінки, що призводить до агресивності та жорстокості. Важливою і цікавою є сфера виховання, що пов'язана із взаєминами батька й доньки.
Батько для дівчинки — це ще й втілення мужності взагалі. Завдяки ііому вона буде судити про всіх чоловіків: чи то захоплюватися і поважати, чи то боятися і зневажати. Отже, хороший, добрий батько виховує майбутню дружину і матір зі своєї доньки своєю поведінкою у власному домі, своїм авторитетом.
Хлопчикам — непосидючим бешкетникам, щоб вони виросли справжніми чоловіками, необхідні чоловіча твердість, строгість, батьківське терпіння і взаєморозуміння, а ще — чоловіча увага.
Хлопчиків батькам потрібно виховувати на власному прикладі. У повсякденному спілкуванні із сином необхідно знаходити приводи для розмов про мужність, честь, вірність, товаришування; виховувати синів і здоровими, загартовувати, залучати до занять спортом; привчати майструвати; навчати бути вірними даному слову, розуміти, що означає необхідно».
Батьки мають знати, чим живе, цікавиться, що полюбляє і чого не любить їхня дитина. Вони не повинні несподівано дізнаватися про різні неприємні речі, що пов'язані із власною дитино, а повинні цьому запобігати. Батьки повинні приділяти більше часу власним дітям, адже це — кращий спосіб, що забезпечує пильну увагу до дитини.
Усе шкільне життя дітей складається з різних проблем. І хто, як не батько, повинен справжнім другом своєї дитини з перших шкільних днів, звичайно, спілкування з дитиною потребує нервового напруження; від постійного спілкування у батьків накопичується втома, а це може при-шести до погіршення ставлення батьків до дітей. Пам'ятайте, що батьківська втома спонукає до байдужості, призводить до втрати батьківського інтересу до подробиць дитячого життя. А невтручання батьків у життя дитини — перший крок до відчуження.
Подбайте, щоб цього не сталося. Взагалі, складна це робота — бути батьком. Складна, але прекрасна. І нехай любов до дітей допоможе Вам виховати справжніх людей, гармонійно розвинених, високоморальних. Думайте, фантазуйте, винаходьте і використовуйте все найцікавіше і найкорисніше для виховання Ваших дітей!
