І. Вступ Глибокі перетворення, які відбулися на порозі ХХІ століття в усіх сферах життя українського суспільства, не можуть не охоплювати й досить консервативну, в доброму розумінні слова, освітню галузь. Адекватне усвідомлення цього факту на всіх рівнях функціонування національної системи освіти вимагає й адекватних дій щодо її модернізації у контексті фундаментальних цивілізаційних процесів. Першоджерелом або своєрідним пусковиммеханізмом модернізації шкільної освіти є модернізація уроку як основної форми організації навчально-виховного процесу. Сучасний урок – це урок демократичний. Він проводиться не для учнів, а разом з нами. Його характеризує не навчання словом, а навчання справою. Тому я підкреслюю, що урок повинен бути сучасним у самому широкому розумінні цього слова.Що значить сучасний? На мою думку, він і зовсім новий, і не втрачає зв'язку з минулим, одним словом, - актуальний урок.Актуальний означає важливий, істотний для теперішнього часу. А ще - діючий, що має безпосереднє відношення до інтересів дитини, її батьків, суспільства, держави. Крім цього, якщо урок сучасний, то він обов'язково закладає підстави для майбутнього, готує дитину до життя в суспільстві, що постійно змінюється.Будь-який урок: розвивальний, індивідуально-орієнтований, і традиційний у тому числі, має великий потенціал для рішення нових завдань, що постають перед освітою. Тому я пропоную подивитись на сучасний урок крізь призму модернізації освіти.2.Мета дослідженняПроблема цілеспрямованої діяльності людини не нова. Вона зводиться до твердження: без мети - немає результату. Мета виступає як чинник, що обумовлює спосіб і характер діяльності, вона визначає відповідні засоби її досягнення, воно є не тільки спроектованим кінцевим результатом, а й вихідним побудником діяльності. Мета данної роботи — дослідити сучасний урок, його форми та структуру, показати сучасні інноваійні технології в початковій школі.Дослідження присвячене уроку, і вибір цієї теми не є випадковим. Змінюються мета та зміст освіти, з'являються нові засоби та технології навчання, але урок залишається головною формою навчання. Ця форма багато років і сторіч визначала обличчя школи, була її «візитною карткою». Безумовно, і сучасна школа тримається на уроці, що визначає її соціальний і педагогічний статус, роль і місце у становленні, розвитку й педагогів, і школярів.Тільки на уроці, як сотні років тому, зустрічаються головні учасники освітнього процесу: учитель та учень. Між ними завжди - незвіданий світ знань, протиріччя між пізнаним і ще не освоєним, між почуттям задоволення від успіху та нелегкою працею освоєння нового, пізнання навколишнього світу.І що би не говорили про такі потрібні та правильні ідеї, як самоосвіта, дистанційне навчання, він - учитель - завжди буде головною діючою особою на будь-якому уроці. Тому що він - завжди старший, за ним знання, досвід розуміння й застосування цих знань.Разом із тім ми всі розуміємо, що урок не може не мінятися. Це об'єктивний процес, на який впливає ціла низка факторів. Зокрема:
1. З'явились освітні стандарти і на їхній основі - оновлені програми та підручники, які активно використовуються в омській освіті. Безумовно, смороду вимагають удосконалювання форм навчання.
2. Затверджено нові базові навчальні плани і, як їх продовження, регіональний план, що дозволив приступити до апробації цього документа в нашому місті.Усі школи використовують новий навчальний план у своїй роботі, а на разі перехід на передпрофільне навчання в 9-му класі. Цей вектор розвитку ставить перед сучасним уроком нові завдання.3.Упроваджуються інформаційні технології. За кілька останніх років у всі школи міста поставлена комп'ютерна техніка, і педагоги активно вчаться використовувати комп'ютер на своїх уроках. Інформатизація освіти значно впливає на сучасний урок.Основні питання, що зараз цікавлять кожного прогресивного вчителя:що відбувається із сучасним уроком;наскільки він ефективний у рішенні нових завдань, що постають перед освітою;як ми просунулися за останні роки в розумінні цілей уроку, його структури, змісту та методів навчання;як змінюється позиція вчителя у сучасній моделі урока.
ІІ.СУЧАСНИЙ УРОК.
1. ТИПИ ТА СТРУКТУРА СУЧАСНОГО УРОКУ.
Урок – це така організаційна форма навчальної роботи в школі, за якою вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за сталим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Крім уроку, навчання може бути організоване у формі творчої майстерності, проектного заняття, семінарських занять, вільної роботи учнів та ін.До основних компонентів уроку як системи відносять: зміст навчального матеріалу, -методи та засоби навчання, форми організації навчальної діяльності учнів. Усі вони перебувають у тісному зв’язку та визначаються метою уроку. Суттєвий вплив на визначення структури уроку та його композиції, а також на перебіг і результати здійснюють учасники навчално-виховного процесу – учні та вчителі Від особливостей кожного з них значною мірою залежать і вибір прийомів пізнавальної діяльності, і продуктивність їх реалізації.Для сучасного уроку характерними ознаками є:гуманітарний потенціал і гуманізація навчання;варіативність і гнучкість структури уроку;спрямованість уроку на особистість учня;їсистемний підхід до архітектури уроку та процесу навчання;спрямованість уроку на головне – генералізація навчання;повне засвоєння нового матеріалу на уроці;оптимізація форм роботи на уроці;економія часу в шкільному навчанні.У підготовці до уроку виділяють три етапи:Діагностичний, що передбачає вивчення особливостей та інтересів учнів, їх рівня підготовки до уроку, аналіз навчального матеріалу.Прогнозування, який включає вибір найбільш оптимальної стратегії навчання учнів і оцінку різних варіантів проведення уроків у контексті обраної стратегії.Планування, що має на меті створення плану та програми управління навчальною діяльністю учнів. Складання плану уроку передбачає три стадії:вивчення мети;розробку дидактичної моделі процесу;визначення структури уроку.У підготовці та проведенні уроку вчитель виконує функції сцинариста, рижесера, постановника та водночас є виконавцем головної ролі у написаному ним творі. У процесі виконання цих ролей у діяльності вчителя вчені М.Кузміна, В. Сластьонін, А. Щербаков виділяють конструктивну, організаційну, комунікативну функцію. Конструктивна реалізується в двох напрямах конструюванні змісту, що передбачає відбір навчальної інформації до уроку, і конструюванні процесу її засвоєння, що включає добір методичних прийомів і засобів навчання, необхідних для успішного перебігу цієї діяльності. Організаційна функція полягає в залученні учнів до виконання запланованих видів навчальної діяльності, стимулюванні та цінуванні, під яким розуміють вираження вчителем своєї радості з приводу досягнень учнів. Призначення комунікативної функції вчителя полягає в установленні таких взаємовідносин між учнями на уроці, які б сприяли підвищенню ефективності навчальної праці. Гностична функція передбачає забезпечення наукового підходу до організації навчального процесу, який базується на врахуванні доробку сучасної науки та практики з питань організації навчально-пізнавальної діяльності, особливостей психічного розвитку учнів даного класу, власного досвіду.2. ЦІЛІ НАВЧАННЯ Функціонування будь-якої системи, в тому числі такої, як урок, завжди пов’язане з процесом ціле покладання та цілералізації. Ціле покладання – це процес формування мети, її розгортання в часі та в даному інформаційному просторі на основі врахування особливостей виконавців діяльності , у ході якої передбачається досягнення поставленої цілі. Цілереалізація – це процес, у ході якого ціль і внутрішньої мети людини переходить у наслідок – результат діяльності. Досягнення соціально значущих цілей навчання передбачає постановку та розв’язання виховних, розвивальних і навчальних цілей уроку, які пов’язані з розвитком особистісних якостей людини, їх духовного світу; розвитком здібностей і набуттям знань, умінь і навичок. У дидактиці зміст такого ціле покладання знайшов відображення у тиєдинній меті уроку, яка конкретизує можливості розвитку, навчання і виховання учнів на матеріалі певного предмета, під час вивчення певних розділів, тем. Суттєвими ознаками цілей є:модель бажаного результату;прагнення його досягти.До типових способів постановки цілей навчання можна віднести:визначення цілей навчання через зміст предмета;визначення цілей навчання через діяльність учителя;визначення цілей навчання через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного і інших видів розвитку учнів;визначення цілей навчання через діяльність учнів.Мета уроку – основа ефективної діяльності не тільки вчителя, а й учнів. Вона визначає характер їх взаємодії, реалізується не тільки в їх діяльності, а й діяльності учнів, і досягається тільки в тому випадку, коли до цього прагнуть обидві сторони. Тому мета уроку має ставитися перед класом в учнівському варіанті та доводиться до рівня розуміння та прийняття школярами. Триєдина метав уроку може мати занадто загальний характер. Її обов’язково необхідно конкретизувати за цілями етапів і навчально-виховних моментів уроку. Мета є тим системоутворюючим стриженем, без якого урок ніколи не перетвориться в цілісну систему.3. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯДля того щоб урок досяг цілі, був справді розвивальним і врахував особистісні якості школяра, він повинен конструюватися та проводитися на основі принципів, наслідування яких дасть змогу виховати всебічно розвинену та соціально зрілу людину.Відомі нині принципи навчання можна об’днати у дві групи:загального характеру (дидактичні, психологічні);специфічні, характерні для певного виду технологій навчання (модульної, креативної та ін.).ПРИНЦИПИ, сформульовані психологом Л. Фріндманом у книзі «Педагогічний досвід очима психолога», не можна назвати психологічними.ПРИНЦИП ПЕРШИЙ – самодіяльність учнів у ході урок . Згідно з цим принципом урок повинен організовуватись у формі самодіяльності учнів, тобто їх діяльності із розрахунку на будь-яку вигоду чи винагороду.ПРИНЦИП ДРУГИЙ – самоорганізація в ході уроку. Відповідно до цього принципу урок має будуватися на основі навчання вчителем учнів здійснювати власну діяльність із вивчення й оволодіння змістом навчального матеріалу. «Учити інших чому-небудь означає показати їм, що вони повинні робити, щоби навчитися того, чому їх учать».
ПРИНЦИП ТРЕТІЙ – розвиток особистості. Під час організації та проведення уроку необхідно враховувати вікові й індивідуальні особливості учнів, рівень підготовки їх до подолання посильних труднощів, оволодіння новими знаннями, новими способами дій, уміннями та навичками; проводити навальний процес у зоні найближчого розвитку учнів, спираючись при цьому на досягнутий рівень їх інтелектуального розвитку; здійснювати навчальний процес таким чином, щоби він сприяв реалізації індивідуальності кожного учня; спрямувати уроки на формування в учня суспільної (колективної) орієнтації, адекватної самооцінки.
ПРИНЦИП ЧЕТВЕРТИЙ – формування колективізму. Суть його полягає в тому, щоб надати спілкуванню між учнями змістовного характеру, побудувати їх міжособистісні стосунки на змістовній основі. Для цього вчитель повинен організувати навчальний процес на уроці таки чином, щоби він був процесом безпосередньо колективної діяльності учнів.
ПРИНЦИП РОЛЬОВОЇ УЧАСТІ. Для того щоб уся навчальна діяльність учнів набула колективного характеру, потрібно, щоб учні були наділені певними ролями на короткий або тривалий термін і щоб виконання ролей приносило їм певне емоційне задоволення, а роль була посильною для учня та в той же час вимагала від нього певних зусиль і давала простір для творчості й ініціативи.
ПРИНЦИП ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Жоден із попередніх принципів не може бути реалізований, якщо в учнів не сформоване почуття відповідальності за свою навчальну діяльність і за справи всього колективу. А для цього сам урок має будуватися на відповідальному ставленні учнів до досягнення цілей.
ПРИНЦИП ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Він означає, що урок має бути організований та проведений таким чином, щоби забезпечувати мотивацію навчання й емоційне ставлення до нього в кожного учня. У педагогіці виділяють такі дидактичні принципи навчання: Принцип наочності – один із перших принципів дидактики. Я. Коменський дав цьому принципу чітке визначення у відомому «золотому правилі» : «Нічого немає в інтелекті, чого не було б у відчуттях». К Ушинський наочність розумів як сприйняття інформації всіма органами чуття: «Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі, а звідси необхідність для дитини наочного навчання».
ПРИНЦИП АКТИВНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ. Цей принцип розроблявся в 60-ті роки ХХ ст.. авторамит Ш. Ганеліним, Ю. Осиповим, М.Даниловим. Активність передбачає потяг до знань, включення провідних мотивів, які характеризують пізнавальну діяльність, єдність мислення та діяльності. Рівень активності визначає ставлення учня до пізнавального процесу та його готовність здійснювати її. Метою застосування в навчальному процесі принципу активності та самостійності є приведення учня в стан готовності, прагнення до самостійної діяльності яка спрямована на засвоєння індивідом досвіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності. Активізація пізнавальної діяльності учнів потребує використання різних методів, форм і способів навчання, які стимулюють школярів до виявлення активності та самостійності. На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повине:вести пошук інформації та працювати з нею;здійснювати діяльність із набуття знань;виконувати вправи на запам’ятовування інформації;задавати питання вчителю й учням;ділитися своїми знаннями з іншими учнями;захищати свою думку, обґрунтовувати її;допомагати товаришам у розв’язанні задач і виконанні лабораторних робіт;виконувати індивідуальну самостійну роботу;рецензувати відповідь товариша; брати участь в обговоренні певних проблем;Аналізувати результати експерименту;Виконувати лабораторну роботу тощо.Одним із засобів активізації учнів на уроках є моделювання ігрових ситуацій. До засобів активізації учнів у навчанні фізики відносять гумор.ПРИНЦИП ДОСТУПНОСТІ ТА ПРАВИЛЬНОСТІ. Зміст цього принципу зводиться до того, що вивчений матеріал за ступенем складності повинен бути досяжним, але вимагати певних зусиль для його засвоєння. Психологи стверджують, що легкість навчання призводить до зниження розумової активності й інтересу до навчання. Посильність висунутих перед учнями труднощів є основою внутрішніх збуджуючих мотивів пізнавальної діяльності, які є рушійною силою навчання. Надлишкові труднощі не приводять до успіху, а відсутність успіху викликає втрату впевненості в особі, убиває інтерес до навчання. Реалізація принципу посильності та доступності навчання пов’язана з розумінням понять «складність», «трудність», і «доступність». Як відомо, складність, будучи об’єктивною характеристикою змісту навчального матеріалу, характеризується кількістю елементів знань, функціональних зв’язків і логічних відношень, що об’єктивно існують між ними. Трудність же – суб’єктивна характеристика матеріалу з позицій того, хто вивчає. Трудність залежить від рівня підготовки учня до засвоєння матеріалу. Доступність передбачає готовність учня сприймання матеріалу на достатньому рівні трудності, яке не супроводжується інтелектуальним та емоційним перевантаженням. Реалізація цього принципу вимагає від учителя вміння визначити складність навчального матеріалу, аналізувати стан підготовки учня до його сприймання.
ПРИНЦИП МІЦНОСТІ ЗНАНЬ проголошує такий рівень їх засвоєння, коли вони стають здобутком учнів, тобто можуть використовуватися ними як у навчальних, так і практичних цілях. Принцип міцності тісно пов’язаний з іншими принципами. Знання будуть міцними, якщо у сприйманні братимуть участь органи відчуття, якщо знання учень сприйматиме свідомо; думки працюватимуть активно; якщо матеріал буде зрозумілий, викликатиме посильні труднощі, які стимулюватимуть роботу думки; знання набуватимуться систематично, послідовно та складатимуться в певну систему. Реалізація принципу міцності знань пов’язана із законами пам’яті й техніками запам’ятовування. із курсу психологыъ выдомо, що ыснуэ декылька класифыкацый видыв памєяты: - за об’єктом запам’ятовування – образна, словесно-логічна, моторна, емоційна;- за вольовою регуляцією – довільна та мимовільна;- за тривалістю збереження – короткочасна, довготривала, оперативна. Існує й декілька законів пам’яті, дотримання яких підвищує результативність процесу набуття знань, а саме:закон установки; закон повторення;Закон першого враження;Закон обсягу знань;Закон усвідомленого сприймання;Закон асоціацій;Закон ряду;Закон інтерференції (накладання однієї інформації на іншу);Закон пропускної здатності;Закон забування та ін.
ПРИНЦИП СИСТЕМАТИЧНОСТІ ТА ПОСЛІДОВНОСТІПРИНЦИП НАУКОВОСТІПРИНЦИП ВИХОВАННЯ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯПРИНЦИП ЗВ’ЯЗКУ ТЕОРІЇ З ПРАКТИКОЮПРИНЦИП СИСТЕМНОСТІПРИНЦИП ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯОдним зі шляхів реалізації індивідуального підходу до навчання є диференціація. Як відомо, існує два її різновиди: рівнева та профільнаПРИНЦИП ОПТИМІЗАЦІЇ РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ВАРІАТИВНОСТІ4.ТРАДИЦІЙНІ ТА СУЧАСНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ. НЕСТАНДАРТНІ МЕТОДИ Способи навчання, які використовуються вчителем і учнями в їх сумісній і взаємопов’язаній роботі, спрямованій на досягнення цілей навчання, називають методами навчання. Кожний метод навчання може бути описаний і розкритий через різноманітність прийомів, що використовуються під час його реалізації.. Прийом навчання – складова частина методу. Пояснювально-ілюстораний метод навчання полягає в тому, що вчитель передає учням готову інформацію за допомогою різних засобів навчання, а учні сприймають, осмислюють і фіксують її пам’ять. Репродуктивний метод навчання використовується для формування вмінь і навичок учнів на рівні, що дозволяє застосувати їх в умовах, які раніше розглядалися, або трохи змінених. Учитель за допомогою системи завдань організовує діяльність учнів з неодноразового відтворення повідомлених знань або способів діяльності. Метод проблемного викладу навчального матеріалу полягає в тому, що вчитель не тільки організовує передачу інформації різними способами, а і знайомить учнів із процесом пошуку розв’язання тієї чи іншої проблеми. Евристичний (частково-пошуковий) метод – це метод, при якому вчитель організовує участь учнів у виконанні окремих кроків пошуку розв’язання проблеми. Роль учителя полягає в конструюванні пізнавального завдання, розчленуванні його на окремі етапи, визначенні тих етапів, які учні виконуватимуть самостійно, тобто вчитель організовує самостійно-пізнавальну діяльність учнів. В одних умовах учнів участь бачити проблему в інших-будувати докази, у третіх – робити висновки з викладених або продемонстрованих фактів, у четвертих – висловлювати гіпотези, у п’ятих – складати план перевірки висловлюваних припущень та інше. Тобто організовується засвоєння досвіду творчої діяльності за елементами оволодіння окремими етапами розв’язання проблемних задач. Сутність дослідницького методу полягає в організації вчителем пошукової, творчої діяльності учнів з розв’яння нових проблем і проблемних ситуацій. Назва цього методу передбачає досконале засвоєння учнями досвіду творчої діяльності. Дослідження психологів показали, що участь учнів у частковому вирішенні творчих проблем не приводить до формування вмінь досліджувати й аналізувати цілісні задачі.
НЕСТАНДАРТНІ МЕТОДИ Метод складної цілі, який дозволяє планувати навчання учнів у зоні їх найближчого розвитку та забезпечує формування відповідальності, переконання в можливості подолання труднощів, що виникають на життєвому шляху, віру у свої сили. Метод вибору, котрий дозволяє створити умови для прийняття учнями навчальної задачі, захоплення пізнавальною діяльністю, в якій вони можуть почуватися особистостями. Метод випередження, який сприяє прискореному розвитку сильних учнів класу, дає можливість слабким усвідомити найбільш важкі місця навчальної програми. Метод укрупнення блоків, який допомагає засвоїти головні, істотні поняття розділу, зв’язки між ними, зменшити навантаження на учнів. Метод самоаналізу та колективної творчості, характерною рисою якого є залучення учнів до групових форм діяльності з метою створення нового продукту та активне використання рефлексії. Метод індивідуалізованого застосування програм залежно від особливостей учня, який дозволяє створювати для кожного школяра траєкторію індивідуального вивчення теми. 5. ТИПИ СУЧАСНИХ УРОКІВ Традиційним типологія уроків проводиться на підставі складу їх структурних компонентів. За цих умов окреслюють такі типи уроків:вступний, урок вивчення нового матеріалу, урок закріплення знань і формування умінь і навичок, повторювально-узагальнюючий, контрольно-перевіряючий. За провідним методом виділяють: урок лекцію, урок диспут, ігровий урок, урок-подорож та ін. За дидактичним задумом (підходом) поряд із традиційними видами уроків (комбінований, інформаційний) виділяють інтегрований урок, проблемний урок та ін. Сьогодні найбільш поширена є типологія уроків за ціллю, що переважає. Так, за когнітивними цілями виділяють: 1-й – урок засвоєння нових знань; 2-й – урок формування вмінь і навичок; 3-й – урок застосування знань; 4-й – урок узагальнення та систематизації знань; 5-й – урок контролю й оцінювання навчальних досягнень; 6-й – комбінований урок. Усе більша кількість учених схиляється до думки про доцільність створення циклів уроків, проведення яких спряло б залученню учнів до тих видів діяльності, у процесі яких досягаються намічені цілі. Циклом називають певну послідовність уроків, об’єднаних за будь-яким критерієм, яка може повторюватись. Так, за І.Підласним , цикл може включати;вступний урок;уроки засвоєння нових знань;уроки розвитку нових умінь, навичок;уроки узагальнення, систематизації;уроки контролю та корекції знань і вмінь;підсумковий урок.
ІІІ. МЕТОДИ СУЧАСНИХ УРОКІВ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1. ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ
Для інноваційних тенденцій у сучасній початковій освіті в Україні характерним є перехід від традиційної (передача учням і засвоєння ними знань, умінь і навичок) до особистісно зорієнтованої парадигми навчання. В її основі лежить повага до особистості дитини, визнання її природного прагнення і можливостей не тільки пізнання, а й творення людської культури, входження в розгалужену систему соціальних відносин, потреби самореалізації. Такі вихідні методологічні позиції суттєво впливають на нове розуміння як цілей, змісту, методів початкової освіти так і побудови відносин учасників навчального процесу. При цьому головне – принцип поваги до особистості вихованця і врахування в змісті освіти його духовного потенціалу шляхом залучення до людської культури, взятої в аспекті соціального досвіду. Суттю навчального процесу при цьому стає цілеспрямоване перетворення соціального досвіду в досвід особистості. Термін "інтерактивний" (з англ. inter – взаємний, akt – діяти) означає здатний до взаємних дій, діалогу. Інтерактивне навчання (за О. Пометун) – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожний учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.Стратегія інтерактивного навчання полягає в організації педагогом з допомогою певної системи способів, методів, прийомів такого навчального процесу, в основі якого лежать суб’єкт-суб’єктні відносини вчителя і учня, багатосторонньої комунікації, конструювання знань учнями, використання самооцінки і зворотного зв’язку, активності учня. У контексті інтерактивного навчання знання набувають інших форм порівняно з цілями традиційного навчання. Їх особливістю є те, що учень отримує інформацію не в готовому вигляді від педагога, а в процесі власної пізнавальної активності.Учитель створює ситуації, в яких учень самостійно і в процесі взаємодії з іншими відкриває, конструює знання і одночасно засвоює механізми їх здобуття. За таких умов учень стає суб’єктом пізнавальної діяльності, власної освіти та розвитку, що забезпечує внутрішню мотивацію пізнавальної самостійності. Саме інтерактивні методи дозволяють конструювати зміст навчання в єдності його змістовної і процесуальної сторін.Інтерактивні методи навчання є органічною складовою особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації дитини, реалізації мотивів аффіліації, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі й особистісного потенціалу.Сутність інтерактивних методів полягає в єдності самостійної пізнавальної діяльності та групової взаємодії, навчання в режимі діалогу, полілогу, співпраці. Інтерактивні методи – це система способів одночасного здобуття і застосування знань.У класифікації інтерактивних методів виділяють два види: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу. Робота в малих групах надає всім учням можливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування, зокрема, володіння прийомами активного слухання, вироблення спільного рішення, розв’язання протиріч.Мій досвід інтерактивного навчання молодших школярів дозволяє виділити ефективні випробувані методи, які системно поєднуються з іншими навчальними методами та органічно вписуються в загальну структуру уроку. Робота в парах. При виконанні завдання учні по двоє обговорюють ситуацію, явище, факти, подію, обмінюються думками, шукають спільне рішення. Цей метод дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити короткий текст, зробити критичний аналіз роботи один одного, взяти інтерв’ю, проанкетувати партнера тощо). Після виконання завдання один з учнів доповідає перед класом про отриманий результат.Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок). Також широко застосовуємо роботу в змінюваних трійках. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з доробком своєї. 2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.Карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються "попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані). Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: "спікер" – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), "секретар" (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), "посередник" (стежить за часом, заохочує групу до роботи), "доповідач" (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію. Акваріум. Це рольова гра, в якій одна мікрогрупа працює в центрі класу, а інші виступають у ролі спостерігачів, аналізують ситуацію зі сторони. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки. Цей метод дозволяє учням виступати як в ролі експертів так й аналітиків.До фронтальних методів інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу.Велике коло. Учні сидять по колу й по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Учитель може взяти слово після обговорення.Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі лаконічно висловлюються з приводу проблеми, обґрунтовують свою думку, позицію передаючи один одному уявний "мікрофон": "Я вважаю ...", "На мою думку ...". Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу: "Можна зробити такий висновок...", "Я зрозумів, що..." Мозковий штурм, (англ. brainstorming). Оперативний метод вирішення проблеми на основі стимулювання творчої активності, при якому учням пропонується висловлювати максимально можливу кількість варіантів вирішення. Приймаються без обмежень, критики й заперечень усі думки, навіть абсурдні та подібні. Заохочується генерація незвичних, оригінальних ідей. Потім із всіх ідей відбирають найбільш вдалі.Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, "Чи кожна справа має приносити користь не тільки собі, а й всім людям?"). Дискусія. Метод допомагає виявити наявну різноманітність точок зору на питання чи проблему і при необхідності обговорити кожну з них. У процесі полеміки формуються вміння формулювати думки, аргументувати їх, виробляються навички критичного мислення. Мозаїка. Цей метод поєднує групову і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один художній твір, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга – ідейне навантаження, третя – образи, четверта – форму).Кейс-метод. Метод розбору реальних ситуацій. Учні мають проаналізувати ситуацію, розібратися в суті проблеми, запропонувати можливі варіанти рішень і вибрати найкраще з них. Учні навчаються співвідносити отриманий теоретичний багаж знань з реальною практичною ситуацією. Музичний вулик. Передбачає велику кількість відносно коротких питань, пов’язаних з темою або цілим розділом. Питання пишуться на окремих аркушах і кладуться до "Музичного вулика". Діти можуть самі готувати питання заздалегідь. На підсумковому уроці діти витягують аркуші з питаннями і відповідають на них. При потребі питання обговорюються у мікрогрупах. "Музичний вулик" супроводжує відповіді учнів прекрасною мелодією, підсилюючи вплив емоційного компоненту в пізнавальній діяльності. Результати моніторингу навчальних досягнень учнів дозволяють зробити висновок, що застосування інтерактивних методів позитивно впливає на формування пізнавальної самостійності молодших школярів. Спостерігається значне підвищення мотивації самостійної пізнавальної діяльності, особливо серед слабших учнів. Усі діти організовано включаються в роботу, проявляють інтерес до навчального матеріалу. У школярів виробляються уміння працювати в групі, удосконалюються комунікативні навички, добре розвивається усна мова. Якісно змінився рівень сприймання матеріалу, уміння самостійного здобуття та практичного використання знань. Покращилися взаємовідносини між учнями, постійно проявляється прагнення допомогти один одному, поділитися цікавою інформацією. Застосування нових способів роботи викликає й підвищений інтерес батьків до навчальної діяльності дітей. Перспективи подальшої роботи в цьому напрямі ми вбачаємо у розробці цілісного навчально-методичного забезпечення всіх навчальних предметів на основі інтерактивних технологій навчання в початковій ланці шкільної освіти.
2. МЕТОД ПРОЕКТІВ
Провідне місце серед інноваційних методів, виявлених в арсеналі світової й вітчизняної педагогічної практики, належить сьогодні, на мій погляд, методу проектів. У проектній діяльності молодших школярів можна виділити наступні етапи навчальної діяльності: Ціннісно-Ориєнтований - усвідомлення учнями мотиву діяльності, значимості майбутньої роботи, визначення змісту й характеру діяльності учасників; Конструктивний - включення в проектну діяльність, збір матеріалу, вибір засобів діяльності, вибір форми реалізації проекту Оціночно-рефлексивний - самооцінка своєї діяльності, оформлення проекту в обраної учнями формі Презентативний - презентація проекту громадськості і його захистом. Розглянемо їх на прикладі роботи над проектом «Хто такий Петрушка?» в 2 класі. Ціннісно-Ориєнтаційний - усвідомлення учнями мотиву діяльності, значимості майбутньої роботи, визначення змісту й характеру діяльності учасників. На цьому етапі був присутній елемент несподіванки, гри. Діти побачили мене з ляльками для гри в ляльковому театрі. Виявляється, ми практично нічого не знаємо про Петрушку, цієї ніколи дуже популярній іграшці. Вирішуємо довідатися про неї якнайбільше, щоб розповісти іншим хлопцям, своїм одноліткам, адже нам необхідно знати історію створення родоначальниці театральних ляльок. Конструктивний. З'ясували, з яких джерел можна довідатися про Петрушку: подумати самим, запитати в інших людей, знайти в книгах, мережі Інтернет і т.д. Розподілили учнів у групи: філологи (знаходять значення слів, пов'язаних з поданнями Петрушки), дослідники (знаходять матеріал про історію створення Петрушки, його зовнішності), театрали (знаходять п'єси, подання за участю Петрушки), фоторепортери й журналісти шукають малюнки із зображенням Петрушки, запитують про нього в інших людей) і т.д. Оціночно-рефлексивний. Учні обмінюються зібраною інформацією, оцінюють її значимість, пропонують форми оформлення проекту: створення комп'ютерної презентації, постановка подання за участю Петрушки, виготовлення ляльки, участь у конкурсі малюнків, поїздка в обласний ляльковий театр і т.д. Презентативний - презентація проекту громадськості і його захист. Вирішили представити проект учнем початкових класів у своїй школі, у дитячому садку, реабілітаційному центрі. У процесі проектної діяльності, на думку И.С.Сергєєва, формуються наступні загальнавчальні вміння й навички: 1. Рефлексивні вміння: - уміння осмислити завдання, для рішення якої недостатньо знань; - уміння відповідати на запитання: чому потрібно навчитися для рішення поставленого завдання? 2. Пошукові (дослідницькі) уміння: - уміння самостійно генерувати ідеї, тобто винаходити способи дій, залучаючи знання з різних областей; - уміння самостійно знайти відсутню інформацію в інформаційному полі; - уміння запросити відсутню інформацію в експерта (учителі, консультанта, фахівця); - уміння знаходити кілька варіантів рішення проблеми; - уміння висувати гіпотези; - уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. 3. Навички оцінної самостійності. 4. Уміння й навички роботи в співробітництві:
|
